Історичний нарис з історії партизанського руху Рубіжного в роки Другої світової війни

22.09.2020
329

До Дня партизанської слави КЗ «Міський музей» підготував Історичний нарис з історії партизанського руху Рубіжного в роки Другої світової війни.

Організація партизанського опору в Україні у 1941-1942 роках проти гітлерівської окупації була пов’язана з великими труднощами. Напередодні війни, під час терору 1937-1938 років було знищено практично всіх кадрових військових спеціалістів з організації підпільної та диверсійної роботи, партизанського руху, які мали великий практичний досвід такої боротьби ще з часів Громадянської війни, війни в Іспанії і могли б з самого початку бойових дій розгорнути спротив фашистам на захоплених територіях; було вщент знищено підготовані таємні бази зі зброєю, пристосуваннями для зв’язку і продовольством для забезпечення бійців майбутніх партизанських загонів. Офіційна радянська пропаганда того періоду вважала ворожими підступами думки, які припускали інші варіанти розвитку подій, окрім «війни малою кров’ю на ворожій території». Така державна концепція в корені не визнавала навіть припущень стосовно необхідності розгортання партизанської і підпільної війни на власній території і вважала їх «пораженськими».

Документи свідчать про те, що з початком війни, з 1941 до кінця 1942 року ситуація з централізованою організацію партизанського руху була катастрофічною – Ставка практично не мала зворотного зв’язку і не володіла інформацією про стан підпілля на захоплених німцями територіях.

До середини 1942 року на території України реально діяла лише десята частина створених з початку війни партизанських, підпільних груп. Але народний спротив фашистському режиму виник і посилювався з початком окупації внаслідок терору, геноциду мирного населення, масових вбивств, грабежів, примусових робіт, вивезення працездатних осіб до Германії.

Наше місто, внаслідок ускладнення ситуації на фронтах, 10 липня 1942 року захопили війська Вермахту. Багато горя вороги заподіяли за шість з половиною місяців окупації. Одну з підстанцій РХК фашисти перетворили на в’язницю, у дворі якої було розстріляно більше 350 мешканців міста, військовополонених, партизан (це тільки встановлені комісією жертви, які було піднято з ям на території комбінату; за свідченнями мешканців розстріли відбувалися і на околиці міста). На примусові роботи до Германії було відправлено 2575 молодих людей, т.ч. 1250 дівчат.

Однак, ні розстрілі, ні тортури не зломили дух наших співгромадян. Мешканці Рубіжного, незважаючи на примус, намагалися саботувати роботи, до яких їх притягали окупанти. Коли німці вирішили відновити міст через Сіверський Донець для проїзду ешелонів між Попасною і Куп’янськом, добровольців будувати його не знайшлося, німці і поліцейські були вимушені ходити по оселям і зганяти людей на роботи примусово. Більше 200 днів велися роботи, стратегічно важливі для Вермахту, але жоден ворожий потяг так і пройшов через недобудований міст. Німці розуміли, що роботи цілеспрямовано уповільнюються і жорстоко карали робітників, били. Після приходу наших військ його було відбудовано за кілька тижнів. Люди стояли по коліна в холодній воді, допомагаючи інженерним військам ремонтувати цей міст. Рубіжанські залізничники вивели зі строю паровози, які знаходилися на станції, тим самим перешкодили вивезти награбоване окупантами майно. Мешканці Рубіжного, під загрозою розстрілу, допомагали партизанам і пораненим радянським воїнам, які залишилися в захопленому фашистами місті, носили їжу полоненим червоноармійцям. Родини рубіжан Фесенко, Жукова укривали поранених бійців, родина Федосових врятувала шістьох червоноармійців.

Рубіжанський партизанський рух формувався з вересня 1941 року. За спогадами М.А. Куценко, начальника Державного заводу № 20, місцевими партійними органами було прийнято рішення про заготівлю запасів для планованого до створення партизанського загону у вигляді теплої білизни, фуфайок, штанів, кожухів. Ці запаси вивозилися до Кремінського лісу довіреною особою, база була засекречена.

У жовтні 1941 року в Рубіжному було організовано два партизанських загони з 87 осіб – комсомольські і партійні активісти, робітники. До штабу керівників увійшли Т.Ф. Березовський, М.В. Кувічинський, Д.О. Шаруда, Ф.О. Мещеряков, О.І. Шевченко.

До партизанських загонів ретельно відбирали самих надійних, перевірених людей. Зі спогадів Л.М. Фесенко, розвідниці загону: «…В кабінеті начальника міліції … сиділи Міщеряков, Березовський, Шевченко, Кувічинський. Я їм сказала, що прийшла сюди за тим, за чим всі зараз йдуть сюди… А Березовський мені у відповідь: «Ти безпартійна баба і, до того ж, це дуже небезпечна справа. Так що робити тут тобі нічого». Я переконалась у своїх припущеннях, що вони формують партизанський загін, стала по стійці «смирно». Твердим голосом сказала, що йду на захист Батьківщини, так що, якщо потрібно – і життя за неї віддам. І мене зарахували до партизанського загону ... Відбулося це 1 грудня 1941 року».

20 листопада 1941 року створені партизанські загони вийшли до Кермінського лісу. До лютого 1942 р. вони діяли з військовими частинами 9-ї Армії в районі Лисичанська, Красного Лиману, Слов’янська. У лютому 1942 року партизанські загони було реорганізовано в один, було відібрано групу для ведення бойових дій при 9-й Армії. З березня по липень 1942 року серед бійців Слов’янського загону в різний час було від 35 до 50 рубіжан, серед них Ф.О. Кисельов, Л.М. Фесенко.

На початку липня 1942 року, на момент наближення фронту до Рубіжного, за вказівкою Ворошиловградського обкому партії з Рубіжанського і Кремінського загонів було організовано загін «Рубіжанський» у складі 47 осіб. Партизанський загін під командуванням Кувічинського діяв в такому складі в період з липня 1942 по січень 1943 року. Він складався з 4-х груп. Командирами Кремінської партизанської групи було призначено Г.М. Стожко, груп Рубіжанського району – Кисельова, Лященко, Гуріна. На озброєнні загін мав: ручних кулеметів (трофейних) – 4, автоматів – 4, гвинтівок – 39, протитанкових рушниць – 2, пістолетів-наганів – 4, патронів – 10000, ручних гранат – 40, протитанкових гранат – 90, вибухівки – 150 кг. Запасом продуктів загін було забезпечено на 2 місяці.

Перед партизанами ставилися завдання з винищення живої сили і техніки ворога, підриву з/д полотна, мостів, складів, порушення зв’язку і комунікацій, знищення зрадників, що перейшли на службу до ворога, збору відомостей про стан противника, проведення агітаційної роботи серед населення.

9-10 липня 1942 року партизанські групи Стожко і Кисельова повинні були зібратися в Кремінському лісу, Лященко і Гуріна – біля Пшеничного. Але, прийшовши на раніше означені пункти збору, Кувічинський з Березовським застали лише 6 чоловік. 10 липня, в день окупації Рубіжного, група Гуріна з 9 осіб розпалася, серед них виявився зрадник, який 11 липня явився до німців і детально розповів про людей і бази партизанського загону.

Група Кисельова 27 липня була оточена каральним загоном, в бою загинуло 2 партизани. П.І. Чернов (колишній директор місцевого ПК) потрапив у полон до фашистів, після тортур був розстріляний місцевими поліцейськими на території хімзаводу. Група Лященко була зраджена, її керівника гітлерівці розстріляли, група Гуріна саморозпустилася. Партизанський загін на кілька місяців фактично розпався. Тільки через два місяці члени загону з’явилися в групі Стожко.

За період існування партизанського загону «Рубіжанський», його учасники знищили близько 50 гітлерівців, поліцаїв і зрадників, вивели зі строю телефонний і телеграфний зв'язок окупантів, зруйнували міст між Томашовкою і Рубіжним, обливши його спеціальною рідиною. Один фашистський танк провалився у воду, інші були вимушені шукати переправу в районі Лисичанська. Було спалено 4 автомашини і знищено 8 возів з боєзапасом. Населенню було роздано зі складів 2000 тон хліба та худобу, яку окупанти готували до вивезення до Германії; розповсюджувалися листівки з закликами саботувати і зривати відправку радянських громадян на роботи до Германії. Члени розвідувальної резидентури, ризикуючи життям (так, Г.Г. Фатєєву, що займалась розвідувальною діяльністю, схопили і закатували), збирали дані про чисельність і розташування ворожих угрупувань, які дислокувалися в Рубіжному, про зрадників, які пішли на службу до ворога.

Група Стожко зруйнувала міст через річку Красна, що призупинило рух фашистських військ. За допомогою зв’язкових і розвідниць збирали дані про ворога, проводили операції зі зриву відправлення молоді на каторжні роботи до Германії, здійснювали диверсії, підпалювали захоплене ворогом зерно.

Документи підтверджують, що група Кисельова займалася розвідкою в тилу ворога щодо встановлення розташування військ, штабів, призначенців до місцевих органів управління, кількості місцевих поліцейських.

Архівні документи розслідувань відповідних органів говорять про те, що в 1941-42 рр. взаємодія партизан з військами Червоної Армії здійснювалася в основному у веденні розвідки в інтересах радянських військ і проведенні незначних диверсій у тилу ворога. Довідка інструктора обкому КП(б)У В. Цикова на ім’я секретаря Ворошиловградського обкому «Про результати перевірки діяльності «Рубіжанського» партизанського загону» її автором було зроблено висновок «Партизанський загін «Рубіжанський» не виконав поставленого перед ним завдання по боротьбі з німецькими окупантами в тилу ворога».

Пройшло вже більше 75 років з тих днів. Розсекречено, оприлюднено, проаналізовано масиви документів і джерел щодо подій тієї страшної війни. З сучасної точки зору ми не маємо права на категоричні судження щодо діяльності патріотів, які залишались для боротьби в тилу окупантів. В умовах поразок і відступів перших років війни, розгубленості центральної влади, учасники партизанського руху ризикували життям, виконуючи поставлені завдання. Багатьох з них фашисти заарештовували, піддавали тортурам, розстрілювали. Про відвагу і мужність рубіжанських партизан згадує в книзі «Донецькі месники» політрук партизанського загону Карнаухова В.Ф. Белявець: «…І все ж, незважаючи на окремі нарікання на адресу партизанських загонів за їх недостатню бойову активність, в цілому, небезпідставно можна вважати, що в особі армії радянських партизан, часткою якої був і загін «Рубіжанський», фашистська Германія мала проти себе справжній другий фронт. Підтвердженням того слугують «відвертості» німецького генерала Гудеріана, який в своїх спогадах писав, що «партизанська війна стала справжнім бичем, який сильно впливав на моральний дух фронтових вояків». В одній з німецьких газет було видано статтю про ситуацію на Донбасі, яка констатувала: «Більшовики ведуть тут партизанську боротьбу. Постачання наших військ продовольством і боєзапасами пов’язане з великими труднощами. Транспортні колони не можна пускати без охорони. В кожному селі засіли дрібні загони партизан. Цивільне населення може бути небезпечніше військових. Все це ускладнює пересування і створює безмежні труднощі».

Насправді, партизанський і підпільний рух в тилу окупантів, народний спротив носили масовий характер і були проявом справжнього патріотизму і прагненням свободи. Наші земляки, організовані групи і прості люди, в жорстких умовах окупації створювали багато перешкод для ворога і своїми діями наближали Велику Перемогу над фашизмом. Вічна пам'ять нашим співвітчизникам, справжнім героям і патріотам своєї землі!

Фотозвіт


« Повернутись

Кабінет посадової особи

Особистий кабінет

Ще не зареєстровані? Зареєструватись

Система відновлення пароля

Згадали пароль? Авторизуватись

Ще не зареєстровані? Зареєструватись